Якщо на Гуцульщину вибиралися не лише задля гір, а й заради ознайомлення з гуцульською культурою, то бойки Гребенова та околиць такого етнографічного захвату не викликали. «Гірське населення в долині Опору руського походження, так звані бойки, характеризуються оригінальним, хоча й не надто колоритним фольклором. Вони близькі до своїх предків, добрі, доступні та з розумінням ставляться до туристів. Типова гірська забудова, невисокі хатини, високі дахи – найкрасивіших форм набули знамениті дерев’яні православні церкви», – описував місцеву культуру буклет «Курорти в долині Опору й Стрия», виданий 1937 року.

           Той самий буклет перелічує принади курорту: купання в Опорі, пляж, спортивний майданчик та майданчик для молоді, 20 пансіонатів на майже 400 кімнат, будинки здоров’я для поштових і судових чиновників та Львівської міської ґміни, 60 вілл і котеджів на 320 номерів, ресторани й численні продуктові крамниці. За кімнату з повним пансіоном правили 4–5 злотих на день. Орендувати номер на місяць коштувало 30 злотих без кухні, удвічі більше – з кухнею. Пообідати можна було за 1,10–1,40 злотих.

           Присілок Зелем’янка в горах над Гребеновим мав ропу, багату на солі йоду, заліза та брому. Цілющу воду використовував місцевий купальний заклад доктора Матковського, який пропонував 180 ропових ванн на день. Щороку приблизно 3 тисяч туристів приїжджали сюди підлікуватися.

           Доступність сприяла популярності. До Гребенова потягнулися гості не лише з Польщі, а й із Чехословаччини та Югославії. Принаймні двічі до Гребенова приїжджав тодішній прем’єр-міністр і майбутній перший президент Естонії Костянтин Пятс – у червні 1935-го та у травні 1936 року. З ним був шеф його кабінету Герберт-Фелікс Граббі. Пятс прибув до Карпат як приватна особа, мешкав на віллі «Марія», відвідував Трускавець і Сколе. Повністю приватним відпочинок зробити не вдалося: до високого гостя приходили з візитами староста Дрогобицького повіту Тадеуш Хмелевський, староста Стрийського повіту Станіслав Гармата, директор маєтку баронів Гредлів та затятий мисливець Геза Робоз, начальник трускавецької здравниці Роман Ярощ та інші поважні особи.

           Як і інші карпатські курорти, Гребенів дуже залежав від погоди. Пізня весна, постійні липневі дощі та початок світової кризи практично провалили сезон 1929 року. Град понищив плоди в садах і на городах, Опір вийшов із берегів, гірські потічки, зазвичай сумирні, з ревом неслися з гір і завалили залізничну колію камінням, що спричинило затримку руху потягів.

           Газета «Діло» звинувачувала у зменшенні «фреквенцї літників» відсутність належної реклами. Попередніми роками промоцією курорту займався доктор Матковський, власник місцевих купалень, який цілеспрямовано залучав усі доступні канали. Гребенів із Зелем’янкою пропагували на вуличних плакатах, у пресі, у роликах, які крутили перед кінопоказами. У містах промовтери роздавали перехожим рекламні листівки-«летючки». Та нові господарі купалень, брати Шматери, у піар не вкладали. Це одразу вплинуло на потік відпочивальників і спричинило конспірологічні теорії серед бойків.

           Кореспондент часопису під псевдонімом І. писав: «Цього літа мешкання порожні, пансіонати порожні, і Гребенів наче зажурився. Ходять люди, похнюпивши носи, й питають одні одних: “Що це за причина?” Одні говорять, що ніби хтось веде спеціяльну агітацію проти Гребенова, а навіть, що українські лікарі ведуть протигребенівську пропаганду. Є й такі, що навіть читали в пресі, буцімто в Гребеневі є якісь ядовиті жаби, заразливі недуги й т. п. Наслідком таких слухів гребенівські селяни поспішно винаймають свої помешкання наполовину дешевше, ніж минулого року».

           Порятунок курортної слави дописувач бачив у грамотній рекламній стратегії, покращенні інфраструктури й гігієнічних умов: «Громада повинна подбати про керниці для населення, бо досі 50 % цього населення уживає води з потока як до варення, так і до пиття. А це хіба не дуже апетитно пити цю воду, де перед хвилиною якась баба прала брудні шмати, мила горщики або загноєні ноги. Гребенів повинен подбати про кращі дороги, про освітлення вночі, а передовсім доцільне запровіянтування літнища. Не можна вправді сказати, аби в Гребеневі не було що їсти. Є всього доволі, але торговці не знають, які ціни брати за товар і все тут на 100 % дорожче, ніж у Львові. Такий визиск літників, який розпаношився у Гребенові, не має місця, мабуть, в ніякій іншій місцевості.

           Пожежа 1929 року примусила місцеву владу задуматися. Тепер майже щоліта зі Сколього до Гребенова приїжджали комісії, які перевіряли протипожежний стан не лише інституцій, а й селянських обійсть. За знайдені на подвір’ї шматки паперу чи недокурки господарі платили штраф.

           На Опорі для літників діяв пляж. Спочатку це була просто розчищена частина берега. Але 1938 року село дочекалося справжнього благоустрою. «Діло» іронізувало: «У Гребеневі роблять пляжу! Правдиву, правдивісеньку пляжу! Зачали від табличок: “По вулиці не ходити в купелевих строях”, “Для молоді”, “Для старших”».