Славсько. Початок гірськолижної кар'єри

Початок гірськолижної кар’єри

Славсько початку XX століття – це історія про те, як правильно перетворити туристичний огріх на родзинку. Туристи тягнулися до Карпат у пошуках екзотичних гуцулів, смерекових лісів і краєвидів, від яких забували дихати. Нічого з цього у Славську не було. Замість гуцулів тут жили замкнені та прозаїчні бойки, а гори навколо мали пологі схили та лисі верхівки. У таких умовах не допомогла навіть жвава залізнична гілка. Усе змінилося, коли молоді львів’яни вирішили підкорювати бескидські вершини на лижах.

Колумби похилих схилів

розділ 1

Початок гірськолижної кар’єри

Березневого вечора 1907 року двоє юнаків вийшли з майже порожнього потяга на станції «Славсько». За два місяці до того у Львові вони створили Карпатське лещетарське товариство (КЛТ) – і от вибралися у першу експедицію. Запланували таке: у суботу – виїзд зі Львова, у неділю – оглядини місць у Карпатах, де можна було б кататись на лижах, а ввечері – повернення додому. Поїхати далі, на Ґорґани чи Чорногору, хлопці не могли хоча б тому, що такий похід потребував більше грошей і кращої підготовки.

Панорама Славського з видом на залізничну колію, 1930-ті роки

          Першим юнаком був Роман Кордис (1886–1934), майбутній правник, а також зачинатель і головний популяризатор галицького альпінізму. Есеїст Станіслав Василевський потім написав, що він «заразив все своє покоління любов’ю до лиж».

          Його товариш і ровесник Зигмунт Клеменсевич (1886–1963) вчився на хіміка. Відтак став професором Львівської політехніки й автором безлічі патентів. А ще написав польською мовою перший посібник з альпінізму.

          Юнаки знали про Закопане – головний рай польських Карпат – і мріяли мати щось подібне ближче до рідних осель. Але на момент, коли перший лижник проїхався схилами засніженого Закопаного, місто давно прославилося як літній курорт. У Бескидах хлопці хотіли робити навпаки – відкрити нове місце, ще не популярне серед мандрівників, але не дуже віддалене від залізниці. Вдома вони вивчили штабні мапи, шукали нелісисті гори. Потрібною локацією видалася Тухля. Туди й рушили пішки зі Славська.

Члени Карпатського лещетарського товариства на схилах гори Тростян, 1900-ті роки

Була темна похмура ніч. Після недовгого блукання селом лижники натрапили на корчму й обшарпаний готель. У корчмі ніхто не відкрив – корчмаря вбили за кілька днів до того в сусідньому селі. Власник готелю Маєр відчинив тільки після того, як його почали благати німецькою.

Вранці Кордис і Клеменсевич побачили море снігу й пологі гірські схили. «Ніколи потім цей гірський куточок не здавався прекраснішим: з блакитним небом і бездоганним, чудовим білим снігом. Ми підіймалися з радістю в грудях. Лижі безшумно ковзали по безтурботних кучугурах снігу, навколо ставало ширше і просторіше. Перед нами височіла вершина Високого Верху, головна мета нашої подорожі. Широкий змієподібний гребінь вивів нас стежкою, яку сьогодні вже знають тисячі лижників, на схили. Ось ми увійшли в ліс. Фігури білих дерев, одягнені в шати зі снігу та льоду, стоять нерухомо, як статуї, сині тіні серед золотих плям сонця, суцільна темрява під куполом засипаних снігом крон дерев. Такий зимовий ліс завжди пробуджує в душі лижника урочистий настрій святині. Замовкають слова і якийсь страх поселяється в душі, і туга за сонцем, що сяє вгорі». Коли юнаки дісталися вершини, їм було тепло, наче влітку. Вони повлягалися у сніг і розглядали хмари в небі:

«Світ був такий світлий, такий прекрасний, і так само світло і радісно було в наших душах»

Лижники на схилах біля Славського, 1914 рік

1918 рік

1930-ті роки

Десь унизу лежало Славсько. Око вихопило залізничну станцію – і хлопці згадали, що невдовзі прибуде потяг на Львів. Чи встигнуть спуститися? Вони чкурнули вниз. «Сніг був ідеальний: здається, досить було подумати, і лижі слухалися команди лижника. Вигини, повороти, змійки – на той час вершина лижної техніки – з неймовірною легкістю зливалися в одну безперервну лінію спуску. Порив лиж п’янив. Ми не шукали дороги, вона сама відкрилася перед нами. Низка лісових галявин, що з’єднувалися одна з одною в безперервній послідовності, вела нас униз. Пагорби, які ми щойно пройшли, вже були високо».

Так почалася гірськолижна кар’єра Славська.

Лещетар у Карпатах, 1930-ті

Катання по-норвезьки

розділ 2

Початок гірськолижної кар’єри

Схили гір навколо Славська і справді невдовзі наповнилися лижниками. Особливо популярними стали спускання з гори Тростян, яку чудово було видно ще на під’їздах до села. Ніде більше не було таких трас і такого снігу. Коротка мандрівка в гори підходила небагатим чиновникам та студентам. Ті, хто не поспішали ввечері до Львова, накатавшись, на ніч роз’їжджалися по сусідніх курортах – ночувати в самому Славську не було особливо де.

Попит зумовлює пропонування. Уже 1908 року КЛТ вирішило створити в селі спортивну базу-захоронку. Спочатку орендували корчму Ротфельда. Потім оголосили збір коштів на власне приміщення. Його проєктом займалися архітектор та інженер Максиміліан Дудрик (1885–1962) і гірський рятувальник Здислав Ріттершильд (1866–1944).

Року 1911 базу на кілька десятків ліжок завершили. Її освятив місцевий парох Качмарський. Зовні вона нагадувала заможну бойківську хату – дерев’яна й одноповерхова. Управителька Михайлина Блажейовська вела книгу відгуків. Гості залишали розлогі оповіді про свої лижні пригоди й навіть прикріплювали фотографії. Преса називала притулок «дуже добре впорядкованим і керованим». Ночівля для членів КЛТ коштувала 1 крону, для всіх інших – 2 крони.

Лещетарі у Славську, 1930-ті роки

При закладі відкрили лижні курси для початківців. Одним із викладачів був норвежець Вернер Вереншельд. Він демонстрував учням скандинавську техніку: телемарк, слалом, стрибки на лижах та екзотичну їзду з двома палицями. На схилах Тростяна звели трамплін.

У «Путівнику по курортах і кліматичних місцевостях», виданому у Львові 1912-го, Славсько згадане як «лижна станція». Тут були суд, нотаріус, пошта, телеграф і школа. А от лікарів бракувало. У разі травми добиралися по рятунок у Лавочне за 8 кілометрів чи у Сколе – ще далі. Навіть аптеки не було. Влітку село завмирало й забувало про туристів: «Через те, що навколишні гори здебільшого позбавлені лісу. З тієї ж причини, однак, взимку місцеві гори являють зону омріяного катання на лижах. Аж кишить, особливо на свята, тут лижниками зі Львова, Стрия, Самбора, Дрогобича та Перемишля».

Лавочне, 1900–1910-ті роки

Лавочне, позаду видніється гора Тростян

Тростян (1235 метрів) був головною, але не єдиною вершиною для спускань. Лижники освоювали схили Високого Верху (1245), Плішки (693), Ільзи (1066), піднімалися на Великий Верх (1598).

У 1915 році російські солдати спалили будівлю захоронки. Після війни спортсмени знову почали приїжджати до Славська й знову потребували місця для ночівлі. Року 1922 активісти КЛТ взялися відбудовувати притулок на попередньому фундаменті. Вже на Різдво того ж року заклад прийняв перших лижників.

База Карпатського лещетарського товариства у Славську, 1920-ті

Спорт для міщан і бойків

розділ 3

Початок гірськолижної кар’єри

КЛТ об’єднувало польськомовних спортсменів. Був ще український Карпатський лещетарський клуб, який організовував змагання, спортивні свята та прогульки в Карпати. На схили Тростяна КЛК вперше вибрався 1925 року – ту поїздку його члени потім згадували як «дивну казку». О 16:10 лижники зайшли до вагона у Львові, а вже о 20:00 раділи морозу та кучугурам снігу на Зелем’янці під Славськом. Оселилися у будинках місцевої інтелігенції, панів Паліва та Гриневича. До польських закладів не йшли з принципу.

Залізнична станція у Славську, 1937 рік

Членів КЛК ставало все більше, потрібна була власна база. Українці називали такий заклад «захистом» – калькування з польського schronisko. Дібрати слово – навіть не пів справи. Щоб побудувати базу, потрібні були кошти. Хтось під псевдом Blue Boy писав у «Ділі»: «В Німеччині 1924 року користувався мандрівничими захистами 1 мільйон молоді! Поляки мають у Карпатах 17 схорониш, одно навіть на Ялю в Ґорґанах, а цього року будують в Ґорґанах ще два. Польські лещетарі мають в самому нашому Славську два захисти. Один з них, будований вже по війні на 300 осіб, викінчує львівський спортовий клюб “Чорні”. Ми ж у цьому Славську не спромоглися навіть на примітивний пам’ятник Миколі Устіяновичеві! І стає перед нами питання, чому ми так далеко позаду осталися навіть у наших рідних Карпатах?»

Карикатура 1933 року

Дмитро Левицький (1877–1942)

Від 1926 року українських лижників поселяв у себе сільський парох Качмарський. Однак оселя панотця не могла вмістити всіх охочих. КЛК зібрав 150 доларів готівкою, ще 200 надав якийсь поважний благочинець – цього вистачило на купівлю земельної ділянки. На саме будівництво грошей вже не вистачило. Читачів «Діла» просили висилати пожертви до Львова в Центросоюз, що на вулиці Зиморовича, 20. Люди надсилали, але не більше 20 доларів від особи. Ситуацію врятував адвокат Дмитро Левицький, який дав основну частину необхідної суми.

Врешті 4 березня 1934 року у Славську освятили український захист для 300 осіб. Перед будинком місцеві лижники встановили польовий вівтар, прикрашений смерековими гілками, вінками і прапорцями. Закладові присвоїли ім’я адвоката Дмитра Левицького. Відтак влаштували великі лижні змагання. «Діло» писало: «Мають наші лещетарі дім, до якого не потребують впрошуватися. До нього, як до вулика бджоли, будуть злітатися на нічліг і відпочинок – з прогульок по дооколичних горах».

Дмитро Левицький (1877–1942)

Учасники українського Карпатського лещетарського клубу, 1937 рік. Фото Юрія Сітницького

Степан Гайдучок (1890–1976)

           Експрезидент КЛК Палій виголосив промову про лижний спорт. «Це не тільки забава, це потреба нації, яка хоче бути здоровою і сильною. А буде такою тоді, коли всі спорти загалом і лещетарський зокрема підуть у село і захоплять мільйони нашої молоді».
‍
           Лижі справді стали популярними й серед бойків. У фейлетоні «Норвегія у Славську» пластун і спортсмен Степан Гайдучок описував змагання зі стрибків з трампліна: «Стають до скоків і верховинці, їх аж 13. Не думайте, що дітвора. Мають по 26 літ і скачуть на лещатах. Ех, якби там їм доброго інструктора, дати добрий лещетарський виряд! Опроцентувалося б воно більше, як тренер з Відня для деяких клюбів. Я їх подивляю. Лещета в кожного такі, як сам їх вистругав. В’язання власного помислу. Обува? Канадієць назвав би “мокасини”, наш верховинець зве їх постоли. Часом вони дуже плохенькі. Ніхто з них не каже “дайте мені”, “вберіть мене”, “а що за те дістану?” Яка ж то друга психіка від психіки великоміських змагунів! Скачуть. Подивляю їхню певність і притомність. Осяги їхні рівні осягам львівських змагунів».

           Лижі стали настільки популярними, що навіть влітку проводили «сухі тренування» із вправами на витривалість.

Степан Гайдучок (1890–1976)

От вона, слава!

розділ 4

Початок гірськолижної кар’єри

Майже одночасно з базою КЛК 14 січня 1934 року в Славську запрацював ще один заклад, який звів Дрогобицький відділ Польського туристичного товариства. На його відкриття приїхала лижна еліта із Закопаного та Львова. Золоту медаль у змаганнях зі швидкісного спуску виграв майбутній театральний режисер Ервін Аксер. У книзі «Вправи на пам’ять» він згадував: «Щоб підвищити важливість церемонії, були запрошені учасники з сусідньої Чехословаччини. Змагалися також мої друзі та суперники зі середньої школи. Разом з пів сотні бігунів. Ми з братом Рисем сподівалися на хороші місця. Тим паче, що у слаломі з Кічерки, який відбувся 1 січня, Рись посів друге місце серед юніорів, а я – четверте».

1930-ті роки

У 1936 році нові спускові маршрути розмітили між потоками Славка і Рожанка та в місці злиття Славки й Опору. Описаний вище трамплін на Тростяні звів Щепан Вітковський. Біля Кичерки побудували менший трамплін. На горі Погар працювали витяги на кілька кінських сил. Кінських у прямому сенсі: бідні коники ходили навколо великого колеса, обмотаного тросом, який тягнув сани. Рештки того агрегата можна було побачити ще по війні.

Наприкінці 1936-го відкрили новий «туристичний захист» на 300 місць. Сільська управа взялася будувати ще один трамплін. Місце подарували королі карпатських тартаків брати Гредлі. «Діло» коментувало: «Нові будівлі причиняться, щоправда, до розбудови Славська як спортового і туристичного осередка в Карпатах, але одночасно й до дальшого відчуження цієї української місцевості, яку щораз більше заливає чужинний елемент».

Тихе село таки перетворилося на найпопулярніший на Східній Галичині лижний курорт. Ця слава спричинила появу газетних коротких заміток на тему «Як там сніг на Тростяні?» Приміром, спеціальний кореспондент «Діла» повідомляв: «В Славську снігу багато, він вогкий, але добре несе. Температура 0. Погода добра». Польський військово-географічний інститут випускав карти Славська з околицями, на яких були позначені траси, туристичні бази й готелі.

Взимку сюди організовували додаткові рейси «прогулькових потягів». Спеціальний поїзд виїжджав вранці в четвер у долину Опору й повертався до Львова під вечір. Робив зупинки також на станціях Сколе, Гребенів, Зелемянка й Тухля. Пасажири могли вільно виходили та заходити на будь-якій зупинці. Ціна квитка туди й назад – 6 злотих.

Потяг для туристів з окремими вагонами для лещат, 1937 рік

Ліга сприяння туризму у Варшаві випустила буклет «Славсько і Сянки», де назвала місцеві маршрути «найкрасивішим лижним шляхом у Бескидах». Ця організація влаштовувала поїздки до Славська «під ключ». Купивши спеціальну картку у великих містах Польщі, можна було стати членом ЛСТ й отримати знижку 25 % на залізничні квитки третього класу та поселення на туристичній базі тривалістю від шести днів.

Буклет для туристів “Славсько і Сянки”

Біля залізничної станції діяв «Дім Ліги» на 120 місць, із номерами на 1–4 особи. Було дві загальні відпочинкові кімнати, електричне освітлення, телефон, душові кімнати, центральне опалення, радіо, ігрова кімната, бібліотека та аптечка. Вартість 10-денного перебування з повним пансіоном і залізничними квитками різнилася залежно від міста, з якого прибув турист. Варшав’яни мали заплатити за поїздку 70 злотих, жителі Вільнюса, Торуня або Познані – 76 злотих. Мандрівка із Кракова, Катовіц або Любліна – 68 злотих. Львів’янам вистачило б 55 злотих. У ціну входили триденний навчальний курс і медичне обслуговування.

Поїзд «Лижі – дансинґ – бридж»

розділ 5

Початок гірськолижної кар’єри

«В понеділок деякі професори ставили справу ясно: “Ага! Вчора мав час на Славсько, то мусиш бути гарно підготовленим до сьогоднішньої лекції!” Але були й такі, котрі, помітивши обвітрені й обпалені гірським сонцем обличчя, тихцем запитували, яка була погода та про стан трас», – згадував студентські роки письменник Юліуш Шиґовський в автобіографічній книжці «Так все починалося».

Потік спраглих снігового адреналіну до Славська став настільки великим, що на вихідні сюди вирушали додаткові потяги. У вагоні фліртували з дамами, курили піжонські трубки й обговорювали головне питання: чи буде сніг? А якщо буде, то як багато? Проводжальники на вокзалі бажали спортсменам «гарного снігу».

1937 рік

З собою брали алкоголь – казали, без нього неможливо з’їсти щедрої порції каші від тутешніх господинь. Перед сном лижі змащували пастою Universal або Haug. Руки від цього ставали жорсткими, тому панночкам допомагали спеціальні працівники.

Лижний спорт і тоді не був дешевим задоволенням: хороші лижі коштували 50–60 злотих, кріплення до них – ще 15–20. Багатші мали не тільки спеціальні черевики, але й англійські светри, шотландські високі шкарпетки, канадські шалики. Біднішим було важливо одне – щоб взуття не промокало.

1930-ті роки

У 1932 році Славсько також стало однією із зупинок богемного лижного потяга. Його офіційна назва була «Ралійний», але в народі маршрут називали «Лижі – дансинґ — бридж». Перший поїзд такого штибу йшов зі Львова й мав п’ять вагонів, зібраних із різних міст, плюс клубний вагон-ресторан, а за сумісництвом кінотеатр. У наступні роки маршрути подовжували, змінювали. Для поїздок із Варшави на місцевому заводі Lilpop, Rau and Lowenstein збудували потяг-красень. Купе тут нагадували розкішні готельні номери, зі спальнями та купальними кабінами. Лижі везли в окремому багажному вагоні. Ввечері ресторани слугували й дансинґами – майданчиками для танців. Грав камерний оркестр. У барі можна було купити путівники та буклети про місця за маршрутом. Був тут і вагон-кінозал. Коли ж траплялася відлига, лижники гаяли час за партіями у бридж.

У наш час лижники та мандрівники у зимових походах керуються тришаровою концепцією одягання. 1. Термобілизна – швидко відводить піт від тіла на наступний рівень. 2. Утеплення – флісові кофти, пухові або синтетичні куртки. Зберігають тепло, пропускаючи пару від тіла. 3. Зовнішній шар – мембранна куртка або лижний костюм. Оберігають від дощу, вітру і снігу, випускають пару від тіла назовні.

Читати про потяг Люкс-торпеда

Потяг «Лижі — дансинґ — бридж»

Читати про потяг Люкс-торпеда

По маршруту 1,2 тисячі кілометрів потяг їхав 10 днів. Мав зупинки в Закопаному, Криниці, Трускавці, Ворохті та інших популярних локаціях. Вночі їхав, удень очікував, коли пасажири вдосталь накатаються. Квиток коштував 200 злотих – приблизно дві середні місячні зарплати на той час. У ціну входили проїзд, місце в купе з постільною білизною, перевезення багажу та участь у туристичних програмах на зупинках. За шведський стіл, ремонт лиж і роботу інструкторів потрібно було доплачувати.

Пасажири потяга «Лижі — дансинґ — бридж» танцюють на одній зі станцій, 1937 рік

Труп під лавиною

розділ 6

Початок гірськолижної кар’єри

Екстремальний спорт часто має довгий трагедійний шлейф. Лижники гинули під завалами снігу з сумною регулярністю. Часом навіть в умовах, коли, здавалося б, ризиків не було.

На початку квітня 1931 року, в останні сніжні дні, до Карпат рушили львівські кіношники. Хотіли зняти гарні пейзажі для рекламної стрічки про лижний спорт. Вів їх у гори син купця, спортсмен Людвик Ральський. Коли група спускалася із Великого Верху, з гори зірвався великий шмат заледенілого снігу, накрив провідника і поніс униз. У селі якраз святкували Великдень, тож рятувальну експедицію спорядили тільки-но через кілька днів. «Лявіну перетяли й найшли в збитім снігу трупа Ральського», – описувало «Діло».

1930-ті роки

Навіть у Другу світову лижники каталися на Тростяні. У березні 1944 року, коли схід України вже звільняли від нацистів, окупаційна влада провела тут крайові лижні змагання. У них взяв участь 71 спортсмен із 12 спортивних товариств зі Сколе, Борислава, Львова, Самбора, Славська, Дрогобича, Криниці, Долини та Бучача. Газета «Нова доба» писала: «Навіть і найбільшим нашим спортовим оптимістам не прийшло на думку, що в п’ятому році війни, по довшому застої в лещетарському спорті та під час такої химерної, як цьогорічна, зими вдасться зорганізувати й провести з повним успіхом краєві лещетарські змагання у Славську, в Карпатах».

Славсько, 1940 рік 

У радянський час на схилах гір навколо села збудували понад 10 витягів, у Славську працювала спортивна гірськолижна школа. Тепер на гору Високий Верх веде найдовша у країні канатно-крісельна дорога, працюють три бугельні витяги завдовжки 700, 750 та 800 метрів. Однак монополії на лижні канікули Славсько вже давно не має.

Пориньте в подорож Карпатами крізь віки

Щотижня ми будемо знайомити вас із локаціями, що розташовані на вершинах чи в западинах Карпат. Ви пройдете тими стежками, якими ходили мандрівники та дослідники, а відтак захоплено описували цей край у своїх працях. Кожна подорож проілюстрована давніми світлинами, які допоможуть відчути чарівність тих місцин.

Пориньте в подорож Карпатами крізь віки

Локальна історія – мультимедійна платформа про минуле та сучасне України. Бачимо українську історію яскравою та живою, яка надихає на успішне майбутнє.

Gorgany – експерти з туристичного спорядження. Надихаємо на подорожі та збираємо у мандрівки куди завгодно: хоч у похід Карпатами, хоч на край світу.

Turbat – український бренд туристичного одягу та спорядження. Вільний, справжній, щасливий.

Наш сайт:

Купити журнал:

Партнери проєкту:

Соцмережі:

Дизайн і розробка:

Turbat – український бренд туристичного одягу та спорядження. Вільний, справжній, щасливий.

Наш сайт:

Купити журнал:

Партнери проєкту:

Соцмережі:

Дизайн і розробка:

Тексти:

Ірина Пустиннікова

Ідея:

Христина Сеньків, Маріан Стрільців

Концепція та координування:

Аліна Брода, Віталій Ляска

Редагування:

Денис Мандзюк

Наукове редагування:

Юрій Пуківський

Добірка світлин:

Аліна Брода, Ірина Пустиннікова, Михайло Маркович

Джерела світлин:

– Львівська національна наукова бібліотека ім. В.Стефаника
– Національний цифровий архів Польщі

Дизайн та розробка:

shum.design

(1)лижне

(1)До 1910 року під час катання більшість галицьких лижників послуговувалися лише однією палицею.

(1)нині Дудаєва

(1)тепер це окреме село